Відомий гурт „Прем'єр-міністр" посварився зі своїм продюсером Євгенієм Фрідляндом, після чого на сцені з'явилося два колективи з такою ж назвою. Два гурти „Прем'єр-міністр" хочуть заволодіти правами на цей „бренд", але отримати його зможе тільки один. Той, хто справді гідний стати справжнім „Прем'єром" - гарні голоси, дружба та просто чудова музика - це все є у молодіжного колективу, який складається з В'ячеслава Єськова, Івана Орлова, Василя Кіреєва та наших земляків Тараса Демчука і Сергія Дем'янчука. До речі, з ними зараз ітиме розмова.

- Привіт, хлопці, розповідайте, чому ви вирішили, що повинні бути артистами?
Тарас: - Складне питання. Побутує думка, що творча людина не сама вибирає собі професію, а професія вибирає її. Тобто, ти начебто сам вирішуєш, чим займатися в житті, але доля однаково приведе тебе туди, куди їй треба. Я дотримуюся такої думки.

Іван: - Так, я теж згоден із цією точкою зору. Я, наприклад, завжди думав, що професія музиканта - несерйозна. Тому вступив на юридичний факультет. Думав - буду серйозною людиною, але зараз я тут, співаю.

Сергій: - У мене, чесно кажучи, не було іншої думки. Тобто, я не бачив себе ніким, крім артиста. Не знаю чому, але ще в дитинстві вирішив, що буду пов'язаний з музикою, тому, тільки-но закінчив школу й "музикал-ку", відразу зібрав гурт й поїхав на гастролі до Києва.

Слава: - Я теж закохався в музику з дитинства. Вже в 3 роки я влаштовував Ц концерти, залазячи на стілець і розва-■ жаючи тим самим своїх родичів. На сцену я потрапив років в 7 - став зіркою дитячої програми "На балу в Попелюшки". З тих пір моє ставлення до музики не змінилося - я також закоханий у неї.

Василь: - Я пам'ятаю, коли мама відвела мене в музичну школу, приймальна комісія мене дуже хвалила. Саму школу я не дуже любив, особливо сольфеджіо, зате концерти, які проходили там, просто обожнював. А коли настав час вирішувати, ким же бути в майбутньому, якось навіть не роздумував - рішення вже було готове.

- Кого з вас продюсери помітили раніше, кого пізніше? У зв'язку з цим немає дідівщини в гурті?
Василь: - Першим був відібраний продюсерами тільки Тарас, котрий давно працює з Євгенієм Фрідляндом як композитор. А всі інші прийшли "під крило" Євгенія разом, після проекту "Секрет успіху", тому ніякої дідівщини бути не може. А що стосується Тараса, то він, навпаки, ставиться до нас із більшою увагою й допомагає, ділиться власним досвідом. Іван: - Але, разом з тим, дає нам усе робити самотужки, виражатися творчо, рости, розвиватися. Це дуже важливо - коли в тебе є шанс висловлювати саме те, що ти хочеш.

- Не дратує постійне порівняння з першим складом "Прем'єр-міністрів"?
Слава: - Воно неминуче, й ми були готові до цього, коли погодилися працювати під розкрученим брендом "Прем'єр-міністр". Але, знаєте, порівняння практично завжди на нашу користь. Тобто, ми виходимо на сцену й бачимо скептичні обличчя, іноді навіть відкритий негатив, але коли ми починаємо співати й коли люди розуміють, що ми співаємо наживо, недовіра зникає.

- Зараз кажуть: Москва є, москвичів немає. Ви всі теж - гості столиці.
Слава: - Я вважаю, це дуже погано, що Москва зараз позиціюється як якась держава в державі. Чому ніхто не обурюється, коли людина, припустимо, із Чебоксар переїжджає в Нижній Новгород, а коли людина з Нижнього Новгорода переїжджає в Москву, кажуть - "понаїхали тут!". Це несправедливо. Москва - єдине місто в нашій величезній країні, що відкриває хоч якісь перспективи перед людиною. Тут є робота, є майбутнє. Тому всі і їдуть сюди.

- Чого ви боїтеся?
Сергій: - Я боюся старості, коли тіло стає немічним, виходить з-під твого контролю.

Василь: - Темряви.

Іван: - Я начебто нічого не боюся, хіба тільки смерті, але вона здається ще такою далекою.
- Вершина ваших мрій - це... Тарас: - Світова слава, мільйони $$$
і вічне життя!

- Зараз ми поміняємося ролями, уявіть, що ви журналісти. Які б ви питання задали гурту "Прем'єр-міністр"? І відповідайте на нього, як солісти.

Слава: - Питання: чи пам'ятаю я свій перший поцілунок?

Відповідь: - Пам'ятаю й дуже добре. Це було в дитячому садку. Мене дуже злила одна дівчинка, я спокійно пройти повз неї не міг - обов'язково хотілося зробити яку-небудь гидоту: підніжку поставити або ще що-небудь. І ось одного разу хтось із друзів порадив мені її поцілувати. Напевно, у той час нам це здавалося найбільшою гидотою. Отож я розбігся й, буквально налетівши на неї, чмокнув у щоку. Пам'ятаю, вона дуже розлютилася.

Тарас: - Питання: що значить для тебе романтика?

Відповідь: - Коли я стояв на одному коліні чи на двох? Хоча, я впевнений, що романтика - це не гарні декорації, а внутрішній стан, у якому зливаються дві людини.

Сергій: - Питання: якби я побачив свою першу любов зараз, через стільки років, чи змогла б вона мене зацікавити?

Відповідь: - Гадаю, що ні. Час багато міняє. І все стає на свої місця.

Василь: - Питання: чи відчуваю я
себе зіркою?

- Думаю, зоряна хвороба мені не загрожує - у мене є від неї щеплення.
Володимир БІРЮКОВ

"є! Теленавiгатор" №26, 2007 г.